Я, звичайний хлопець! У якого море проблем, страждань, страхіть, дискомфорту, але в той же час море чудових емоцій, віри, натхнення, любові… І саме це – дає мені надію на майбутній день, не просто на сьогодні, а й ще і на завтра.
“ Хто я? Якщо коротко: українець.
За трудовим походженням – син селянина-робітника.
За фахом – поки що студент, можливо майбутній програміст.
За світоглядом – патріот!”
Але до одного часу я не усвідомлював свою роль у цьому світі, своє призначення і взагалі чому я існую. Але настала Зима, що нас змінила, і все перевернулося в моєму світогляді. Ні! Я, не був учасником подій на Майдані. Я, не пішов, як патріот захищати свою землю від Гібридної війни… Але щось сталося зі мною! Я не може пояснити, що саме сталося, але щось у мені змінилося.
Я не може назвати себе патріотом своєї країни – України. Бо є багато визначень цьому слову. А найголовніше визначення – це те, яке ти сам вважаєш за вірно, можливо ти й сам його вигадав, але ще ж твоя фантазія….
Я, Попов Євгеній Вікторович, народився 23 грудня 1997 року у селі Бобрик. У мене були і є люблячі батьки. Ходив до Бобрицької загальноосвітньої школи, до 2015 року. Потім поступив до Роменського коледжу «Київського національного економічного університету»
Почав писати вірші у студентські роки. Перша публікація віршів відбулася на сторінках соцмережі вконтакті, потім на різних літературних груп. Згодом надрукували у літературниму альманахі "Сонячна палітра" видавництва Лілії Стасюк. А з годом і на сторінках українського художнього незалежного журналу "ЛітераТ" №3, 2016 рік(Одеса)
